| Аналіз рекомендацій та пропозицій, з приводу необхідності впровадження в Україні таких інститутів, як мирові судді та суди присяжних |
|
Судовою асоціацією України «Фундація сприяння правосуддю» було проаналізовано рекомендації та пропозиції апеляційних судів України з приводу необхідності, можливості, доцільності, форм та порядку впровадження в Україні таких інститутів, як мирові судді та суди присяжних. За результатами проведеного аналізу було встановлено наступне: ПОЗИЦІЯ СУДІВ ЩОДО ІНСТИТУТУ МИРОВИХ СУДДІВ При розгляді питання про впровадження в Україні інституту мирових суддів практично всі суди були одностайними й висловились за необхідність та доцільність впровадження цього інституту. В ході розгляду було встановлено, що для запровадження мирових суддів на сьогодні в Україні існують такі правові передумови, як:
Проаналізувавши світовий досвід застосування інституту мирових суддів, судами було умовно виокремлено декілька моделей мирових суддів, обговорено їх переваги та недоліки. Перша модель передбачає входження мирових суддів до судової системи держави. Тут виділяють два види цієї моделі:
Вважається, що такий підхід є найдоцільнішим, зважаючи на те, що мирові судді, обрані відповідним представницьким органом місцевого самоврядування адміністративно-територіальної одиниці, користуються вищим авторитетом та зможуть забезпечити якісніше здійснення функцій. До того ж реально забезпечити незалежність суддів та встановити відповідальність мирових суддів перед громадою. Головним недоліком цієї моделі для України в обох її варіантах на сьогоднішній день є те, що їх запровадження неможливе без внесення змін до чинної Конституції України. Друга модель – громадські мирові судді, які необхідно відокремлювати від попередніх моделей цих суддів, оскільки вони можуть функціонувати в структурі місцевого самоврядування на основі статуту громади. У цьому випадку громадські мирові судді – довірені особи територіальної громади, які обираються сільською, селищною, міською, районною в місті радою за їхньою згодою, працюють безкоштовно і діють відповідно до чинного законодавства, інших нормативно-правових актів, норм народної моралі з метою вирішення спорів (конфліктів), що виникають унаслідок дії місцевих нормативних актів та примирення сторін. Однозначною перевагою цього підходу є те, що для його практичної реалізації не потрібне внесення змін або прийняття нових законів, це можливо зробити на рівні локальних нормативних актів. Проте компетенція таких мирових суддів буде обмеженою, тому модель громадських мирових суддів може бути ефективною лише там, де в територіальній громаді існують демократичні традиції, високий рівень правової культури громадян та високий рівень довіри до місцевої влади. Третя модель–мирові судді як інструмент альтернативного вирішення спорів. Ця модель є певним паліативом попередніх моделей, згідно з якою ці судді є засобом альтернативного вирішення спорів, автономним, незалежним від держави інститутом – на зразок третейських суддів або медіаторів. Доступність до правосуддя не виключає можливості для особи вирішити свій спір в альтернативному порядку. Держава, з огляду на національні правові традиції, конституційно-правові засади, міжнародно-правові договори, повинна сприяти розвитку таких недержавних інституцій, як третейські та мирові судді, посередники (медіатори) тощо, які допомагають залагодити спір, не доводячи його до державного суду. Зокрема на мирового суддю може покладатися обов’язок розгляду й вирішення спорів із сімейних, дрібних цивільних справ, за умови добровільного звернення сторін до нього, справ про дрібні адміністративні правопорушення, які йому передаватимуть відповідні органи влади. Позитив альтернативної моделі мирових суддів у тому, що вона слугуватиме розвантаженню державних судів, інших органів влади (щодо розгляду сімейних справ, дрібних цивільних, справ про дрібні адміністративні правопорушення), а також ефективнішому захисту прав і свобод громадян. Запровадження цієї моделі не вимагає зусиль держави, витрачання державних коштів. До того ж зберігається перевага для тих, хто втратив довіру до державних органів, зокрема до судів. Недоліком є те, що при запровадженні альтернативної моделі ускладнюється перевірка діяльності мирових суддів, кваліфікованості вирішення ними справ (цей недолік може бути нейтралізований шляхом встановлення відповідальності мирових суддів тощо). За результатами обговорення суди прийшли до висновку, що впровадження інституту мирових суддів в Україні є необхідним, доцільним і виправданим. Деякі суди висловились за необхідність негайного впровадження інституту мирових суддів. Мирове судочинство як спосіб вирішення приватних суперечок може стати важливою складовою захисту та реалізації прав та інтересів учасників суспільних відносин. Такий порядок розгляду справ буде найбільш доступним способом вирішення спорів про захист прав, свобод і охоронюваних законом інтересів громадян і організацій. Крім цього, введення інституту мирових суддів значною мірою зменшить навантаження на місцеві загальні суди. Ймовірним видається запровадження посад мирових суддів територіальних громад як елементу в системі місцевого самоврядування, оскільки чинна Конституція не передбачає такої ланки судової системи держави, як інститут мирових суддів. При цьому, відповідний статус закріплюється в Законі «Про місцеве самоврядування в Україні» відсилочною нормою, яка вказує на детальну регламентацію їхньої діяльності окремим законом. Пропонується встановити процедуру обрання мирових суддів місцевою радою. При цьому має бути чітко визначена процедура висування кандидатур з метою уникнення надмірної за політизованості мирових суддів. Наприклад, суб’єктами, що можуть висувати кандидатури, можуть бути адвокатські об’єднання, спілки юристів, тощо. Інший варіант обрання мирових суддів – обрання безпосередньо всім населенням громади. При цьому мають створюватись певні кваліфікаційні комісії, що можуть висувати кандидатів для обрання населення. Оскільки мирові судді мають бути своєрідною формою участі громадян в місцевому самоврядуванні і їх функціонування вбачається в системі місцевого самоврядування, то організаційно-технічне та матеріальне забезпечення їх роботи має здійснювати відповідна місцева рада. При фінансуванні мирових суддів з місцевого бюджету, вбачається за доцільне, щоб ці видатки компенсувалися до бюджету мировим збором. Разом з тим, оскільки облаштування робочих місць мирових суддів потребує більш значних коштів, то суди вважають, що держава має цьому посприяти шляхом передбачення субвенції місцевим бюджетам. На розгляд мирових суддів пропонується передати нескладні справи та вимоги з невеликою ціною позову (наприклад, не більше 5000 грн.), кримінальні справи, передбачені ст.. 27 та ст. 425 КПК України. Процедура розгляду справ мировим суддею має бути спрощеною, простою і зрозумілою для громадян. Встановити таку процедуру доцільно в самому Законі «Про мирових суддів». Вона має бути прописана як універсальна для розгляду всіх без винятку справ та спорів. Решта особливостей має бути передбачено окремими главами чи розділами (наприклад, особливості розгляду справ про адміністративні правопорушення; про розірвання шлюбу тощо). Під час розгляду справ мировий суддя повинен вести протокол судового засідання, в якому має фіксувати всю необхідну інформацію, факти і докази сторін спору, а також їх пропозиції щодо примирення сторін спору. На прохання сторін суд зобов’язаний видати копії протоколів. Для більш повного і всебічного розгляду спору мировий суддя може запросити на судовий розгляд представників органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, громадських організацій тощо. За результатами розгляду справи мировий суддя має постановляти рішення. Майбутній закон має містити норму, що встановлює структуру рішення мирового судді. Якщо сторона не згодна з рішенням мирового судді, вона звертається з апеляцією, і справу в обов’язковому порядку розглядає суд першої інстанції за повною судовою процедурою. Для забезпечення імперативності актів мирового судочинства рішення, постановлені мировим суддею мають бути включені до переліку рішень, за якими видаються виконавчі документи та які підлягають виконанню Державною виконавчою службою України, у разі їх невиконання у добровільному порядку. Таким чином, функціонування такої ланки, як мирові судді має значні переваги. Зокрема, інститут мирових суддів:
При впровадженні інституту мирових суддів можливе виникнення ряду проблем:
Стратегічним завданням для України суди вважають впровадження інституту мирових суддів як елементу судової системи держави. Проте це потребує внесення змін до Конституції. Тому на сучасному етапі розвитку судової системи найбільш оптимальним та ефективним з точки зору захисту прав і свобод громадян є закріплення статусу мирових суддів як альтернативного способу вирішення приватних і публічних спорів. Не дивлячись на всі можливі проблеми та труднощі, які можуть виникнути при впровадженні цього інституту, мирові судді мають бути формою участі громадян в місцевому самоврядуванні та здійсненні альтернативних (позасудових) способів вирішення спорів та примирення сторін. Мирові судді підвищать народну мораль, а це, в свою чергу, сприятиме покращенню соціально-побутових відносин українських громадян. Стратегічним завданням для України суди вважають впровадження інституту мирових суддів як елементу судової системи держави. Проте це потребує внесення змін до Конституції. Тому на сучасному етапі розвитку судової системи найбільш оптимальним та ефективним з точки зору захисту прав і свобод громадян є закріплення статусу мирових суддів як альтернативного способу вирішення приватних і публічних спорів. ПОЗИЦІЯ СУДІВ ЩОДО ІНСТИТУТУ ПРИСЯЖНИХ ЗАСІДАТЕЛІВ На відміну від одностайності судів у необхідності й доцільності впровадження інституту мирових суддів, думки щодо впровадження інституту присяжних засідателів розділилися. Частина судів виступає проти введення інституту в ближчий період часу, пропонуючи повернутися до цього питання в майбутньому, прибічники ж висловлюються за необхідність та доцільність введення суду присяжних найближчим часом, наводячи свої вагомі аргументи. На сьогоднішній день в Україні є правові засади діяльності суду присяжних. Конституцією України передбачено, що народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних (ст. 124), що правосуддя в Україні здійснюють професійні судді та у визначених законом випадках, народні засідателі і присяжні (ст. 127), а також, що судочинство провадиться суддею одноособово, колегією суддів чи судом присяжних (ст. 129). Таким чином, участь народних засідателів та присяжних при здійсненні правосуддя є конституційною нормою. Крім того, вимоги до присяжних прописані в главі 10 Закону України «Про судоустрій» «Участь народних засідателів та присяжних у здійсненні правосуддя». Деякі з українських судів прийшли до висновку, що у нашій судовій системі, як правило справи за участю присяжних розглядаються з найскладніших категорій і потребують глибоких знань Закону, а тому їх розгляд повинні провадити виключно кваліфіковані у цій сфері спеціалісти. Навряд чи особа, яка не володіє такими спеціальними знаннями та досвідом зможе належним чином забезпечити такий захист прав та законних інтересів людини. Крім того, у введенні такого інституту як суд присяжних деякі суди вбачають відсутність економічних, організаційних та соціально-побутових передумов застосування даного інституту. Організаційне забезпечення полягає в тому, що відсутні належні умови організації праці для самих суддів, яким доводиться працювати у непристосованих приміщеннях. В деяких судах немає де розміщувати працівників апарату суду. Аргументом проти введення інституту висловлюють також відсутність в державі коштів для забезпечення належної діяльності самих присяжних засідателів. Деякі суди посилаються також на негативні результати в практиці застосування суду присяжних в Російській Федерації, коли присяжні засідателі засуджували невинних осіб та виправдовували винних. В окремих судах вбачають позитивним участь народу у здійсненні правосуддя у формі народних засідателів, яка має місце сьогодні в Україні. Вони вважають, що діюча модель участі народних засідателів, які відповідно до ч. 3 ст. 17 КПК України приймають участь у розгляді судом справ, за які законом передбачена можливість призначення покарання у вигляді довічного позбавлення волі, і є гарантією дотримання процесуальних форм судочинства, забезпечення незалежності та неупередженості професійних суддів при здійсненні правосуддя. Прихильники цієї моделі участі народу у здійсненні правосуддя вважають інститут народних засідателів притаманним сучасним системам судочинства і посилаються на те, що він був відомий Україні до прийняття Конституції України і є достатнім на сьогоднішній день інститутом участі народу у здійсненні правосуддя, сприяє формуванню позитивного стереотипу про судову владу, суд, судочинство у громадській свідомості, певною мірою наближує суд до суспільства, забезпечує соціальний контроль за судовою діяльністю, сумісний з принципом незалежності суддів і підкорення їх лише закону. До впровадження суду присяжних прихильники інституту народних засідателів пропонують повернутися з часом, коли для цього будуть створені належні соціальні, політичні, економічні, соціально-побутові умови в державі. Не дивлячись на таку кількість аргументів проти впровадження інституту присяжних, знайшлося досить багато прихильників цього інституту. Вони вважають, що існування суду присяжних на території України в 1864-1917 рр. підтвердило реальність участі пересічних громадян держави у відправленні правосуддя для визначення факту злочину. Тільки після введення суду присяжних з’явилась дійсна змагальність, з’явились професійні судові оратори, органи прокуратури стали готуватись до участі в змагальному процесі. Суди вважають, що юридична освіта для визначення доведеності чи недоведеності фактів насправді непотрібна. Професійні якості судді необхідні для ведення процесу, юридичної кваліфікації злочину, призначення покарання. Звичайно, впровадження суду присяжних як і кожна реформа, має свої небезпеки вимагає ретельної підготовки. Практика впровадження суду присяжних в Росії показує, що головною проблемою була непідготовленість прокуратури до участі в дійсно змагальному процесі. І саме це приводило, особливо на початку діяльності цих судів до невиправдано значної кількості виправдувальних вироків. Однак, затягування у виконанні положень Конституції про суд присяжних привела до того, що змагальність процесу, декларована в процесуальних кодексах, реально не втілюється. Тягар доказування державні обвинувачі реально на себе не беруть, обмежуючись декларативним «підтриманням» обвинувачення. А обвинувальні висновки затверджуються прокурорами формально, без аналізу їх змісту. Зараз стовідсотково в обвинувальних висновках по кримінальних справах замість аналізу доказів йде просто перелік підшитих у справі документів і виклад їх змісту. Суд позбавлений можливості вплинути на якість досудового слідства. Повернення на додаткове розслідування практично обмежене випадками явних грубих порушень закону. Професійні судді бояться виносити виправдувальні вироки, бо не отримують часто підтримки судів вищого рівня. Впровадження суду присяжних дасть поштовх до того, щоб органи прокуратури нарешті стали виконувати свою основну функцію – підтримання державного обвинувачення і робити це належним чином з аналізом доказів, турботою про їх переконливість в судовому процесі. Лише практика може дати відповідь наскільки широко, по яких категоріях справ можна впроваджувати суд присяжних. Очевидно, що суду присяжних не можуть бути підсудні справи, де зачіпаються політичні, релігійні, міжнаціональні проблеми, інші проблеми, які можуть вплинути на об’єктивність присяжних. Суд присяжних – це один з найдемократичніших інститутів судової системи. В його діяльності втілений принцип безпосередньої участі народу у відправленні правосуддя. Участь у відправленні правосуддя громадян, відібраних по випадковій методиці тільки для даної справи і вирішення ними питання факту злочину і винності у ньому підсудного у більшості цивілізованих країн є інструментом проти впливу на суд інших державних органів, злочинних структур, зацікавлених угрупувань. Таким чином, суди вважають, що при запровадженні інституту присяжних засідателів необхідно враховувати досвід саме Європейських країн, в яких цей інститут діє і починати впровадження суду присяжних, діяльність якого передбачена Конституцією України безумовно потрібно. Модель судів присяжних, яка діє в США Україні не підходить. Проведеним аналізом встановлено, загалом суди вважають за можливе та доцільне введення інституту суду присяжних в Україні. Проте, однозначної думки щодо можливості та необхідності впровадження цього інституту в існуючих правових та економічних реаліях немає. Інститут суду присяжних необхідний в Україні, з наступних причин:
Водночас при запровадженні інституту присяжних можна стикнутися з наступними проблемами:
Посилання на фінансово-економічні проблеми при запровадженні суду присяжних не є підставою для позбавлення народу права участі у здійсненні правосуддя, особливо зважаючи на те, що в нашій державі подібні проблеми завжди існували і противники тієї чи іншої реформи посилалися на них як на причину неможливості проведення реформи. Узагальнюючи вищевикладене, можна зробити висновок про те, що суди одностайно підтримують якнайшвидше введення в Україні інституту мирових суддів в систему місцевого самоврядування, вбачаючи в цьому переважно позитивні сторони При розгляді питання щодо функціонування суду присяжних суди загалом висловились за можливість та доцільність введення цього інституту, якщо не сьогодні, то в майбутньому. Невпевненість судів при вирішені даного питання пов’язана в першу чергу з фінансово-економічною нестабільністю держави і її неспроможності в створенні належних умов для функціонування інституту присяжних в Україні. Деякі суди також посилались на недовіру пересічним громадянам, у зв’язку з відсутністю у них відповідної освіти.
Проте, в цілому суди висловились за необхідність розширення участі громадськості у здійсненні правосуддя, створенні незалежного, неупередженого, справедливого суду, підвищенні з цією метою правової культури населення. Були також висловлені пропозиції про те, що українське суспільство ще не зовсім готове до повноцінного запровадження суду присяжних і можливо, спочатку краще створити експериментальний суд присяжних у певному регіоні та проаналізувати наслідки його діяльності, після чого вирішувати питання про запровадження інституту по всій Україні. Судова гілка влади, яка покликана бути основним гарантом дотримання законності у суспільстві, як свідчать результати соціологічних опитувань, має низький рівень довіри серед громадян. Реформування судової системи сьогодні — одне з пріоритетних завдань, не розв’язавши яке, суспільство не зможе просуватися далі демократичним шляхом. У будь-якому випадку, реформування судової системи має бути виваженим, науково обґрунтованим і проводитись з урахуванням особливостей національної правової системи, враховуючи досягнення вітчизняної науки в галузі права, організаційні та фінансові можливості держави. Виховання в суспільстві праворозуміння й чітке застосування норм уже існуючого законодавства - це першооснова якісних змін.
Судова Асоціація України «Фундація сприяння правосуддю» |